Рахманцкий Великдень припадає у штири мірні тижні від живної середи – у середу.
Бувало, на Рахманцкий були у підгірских містечьках великі рокові єрмарки. «Єрмарки у Рахманцкий», головно на вівці, був послідний вісний єрмарок.
Рахманцкий Великдень, бувало, дуже твердо усі горєне держєли. Тої днини ніхто нічьо ни робив, бо казали, що єкби тої днини «шо робив у земни, то витак земня сім років би нічьо ни родила – банувала би».
Про Рахманів і Рахманцкий Великдень говорєт люде усіляко, наведу тут оден из тих переказів:
«Далеко вїців, на схід сонця, за синими морями є гори и великі скали, обточєні зі всіх боків голубими водами-морями, що ніхто там ни может дістати, добути, навіть и птаха туда ни долетит.
На тій земни осілоси дванадціть людий Рахманів и уни там покутуют за нас усіх грішних, аби уретувати світ від зла и біди. Уни жиють сами єк чєнці. Жінок у них нима. Уни говіют цілий рік, а скоромнєтци лиш раз на рік. Уни навіть ни знают, коли у нас припадає Великдень.Але єк є у нас Великдень и хтос верже на воду шкаралушу из єйця и та шкаралушя запливає до тих людий Рахманів, за півчверта тижня – то вни видє, шо є на світі Великдень, шо воскресла правда на світі, єку уни хотє, шоби була изкрізь. Дуже тому си радують и тої днини роб’єт у себе Великдень и дванайціть їх ділитци одним їйцем. Тілько є їх скороми. Єкби такі були на світі усі люде злагідні и шшірі, низависливі, єк тоти Рахмани, шоби си могло їх дванайціть одним їйцем поділити рівно и були тим задоволнені и насичені – тогди би усі люде стали Рахманами. На світі би був оден для всіх Великдень и одна правда запанувала би на земни. Був би гаразд и достаток – єк би був Рахманцкий Великдень оден для усіх – и одна правда на світі.»
Петро Шекерик-Доників «Рік у віруваннях гуцулів»
